Porcupine Tree - DVD відеографія! (Arriving Somewhere... [2005, DVD5]; Ansthetize [2010, DVD9]

Після виходу останнього альбому «The Incident» Porcupine Tree буквально «зацементували» себе на вершині гори прогресивного року. Їхній унікальний та інноваційний стиль прийшовся до вподоби великій кількості любителів рок музики, які до того не були знайомі з напрямом прог. Але найбільше враження, звичайно, викликають живі виступи виконавців, адже саме концерти дають їм можливість повністю розкрити свої вміння. Ґрунтуючись лише на студійних записах неможливо оцінити реального класу співака та його колег по групі. Зрозуміло, що найкращі враження та найгостріші емоції можна отримати лише перебуваючи на концерті. Проте, найближче до України місце, в якому відзначилися Porcupine Tree, була Москва, нажаль. Отже нам поки що залишається насолоджуватися студійними записами концертів на DVD. Я підкреслюю – саме на DVD, адже інші формати, з більшим коефіцієнтом стиснення (*.avi, *.mpeg, наприклад), мене, особисто, не задовольняють якістю. Тому я не пропоную той продукт, який за жодних обставин не споживав би сам. Насправді, якість картинки не є досконалою навіть на DVD, щоправда звук у цьому форматі достатньо чистий і потужний (оточуюче 5.1. канальне стерео), саме через це я є прихильником формату DVD, якщо йдеться про живі концертні записи.

Повертаючись до нагальної теми, хочу наголосити на тому, що в цьому пості представлена повна DVD-відеографія гурту, так як в дійсності в них вийшло лише два студійні DVD диски – один з них «Arriving Somewhere…» у 2005 році, на якому закарбована презентація альбому «Deadwing», а інший, зовсім свіжий, «Anesthetize», 2010-го року, який містить відео-матеріали 2008, коли Porcupine Tree випустили «Fear of a Blank Planet».

Перший DVD концерт вийшов на двох дисках. Перший диск містив презентацію нового на той час альбому «Deadwing», тоді як на другому зібрані частини різних виступів, що відбувалися протягом двох місяців. Також там присутні цікаві матеріали, відзняті у студії, наприклад, експерименти Гавіана Харісона (барабанщика) із мідними тарілками. Також концертна програма включала у себе пісні різних років, зокрема з альбомів «Lightbulb Sun», «Stupid Dream», «In Absentia». Відеозапис концерту починається з атмосферного абстрактного саунду, який супроводжується сюрреалістичним відеорядом. Звичайно, це надає картині деякої загадковості та приковує увагу на початку. Проте надалі цей відеоряд, який йде паралельно із звуком, дуже відволікає глядача від занурення у концертний виступ. По суті, увесь DVD перетворюється на довжелезний кліп, тому майже зовсім відсутнє відчуття «перебування на концерті». Зрозуміло, що це стало великим мінусом концертного запису, який відзначили усі без винятку критики. З іншого боку, деякі відгуки визначають таку особливість додавання відеоряду замість показу сцени інноваційною і несподіваною, і такою, що не мала аналогів. В будь-якому разі, звуковий супровід концерту можна без жодних вагань назвати абсолютно якісним. Зведення та мастерінг звукових доріжок був проведений успішно, повністю витриманий баланс гучності кожного окремого інструменту. Музиканти грають без ґанджу, кожна секунда пісенного треку ретельно прорепетирувана. Сполучення електрогітари та мелотронів, які оживають під легкою рукою клавішника Richard Barbieri, створюють неповторну музичну картинку. Окремої похвали заслуговує барабанщик Gavin Harrison (тут моя думка збігається з позиціями кількох різних авторів відгуків). Його унікальна гра поєднує в собі надзвичайну техніку та багату уяву (я маю на увазі, несподівані зміни ритму, та нестандартні комбінації тарілок та основних барабанів – на екрані це виглядає досить ефектно). Отже, «Arriving Somewhere…» є непересічним явищем світової DVD індустрії, що робить його бажаною знахідкою у колекції меломана або просто будь-якої людини, яка любить якісний рок.

Щодо диску «Anesthetize» 2010-го року, то перше, що можна було б зазначити, порівнюючи новий та старий концертні диски, це те, що режисер Lasse Hoille нарешті відклав у бік програму зі створення візуальних ефектів. Фільм повністю присвячено музичному колективу, його виступу на сцені. Виступ фільмували численні HD-відеокамери, а формат DVD9 дозволив максимально зберегти якість зображення. Даний концертний DVD кардинально відрізняється від попереднього («Arriving Somewhere…») там, що усі візуальні ефекти транслюються на трьох широких екранах за спинами виконавців, а не перемежовані із кадрами живого виступу, тож у глядачів є вибір куди дивитися. Усі відгуки, які мені довелося читати, визнають це як велику перевагу, порівняно з «Arriving Somewhere…». Щодо безпосередньо музичної частини шоу, тут я хочу зазначити, що воно має усі характерні риси якісного прог рокового шоу. Це так, хоча б через те, що Porcupine Tree демонструють свої вміння грати різнопланову музику, починаючи від акустичних імпровізації Стіва Віллсона, закінчуючи важкими рифами головної пісні «Anesthetize», яка, до речі, триває цілих 17 хвилин (і весь цей час хлопці грають вживу, не перериваючись). На це варто подивитися, навіть не будучи цінителем прогресивного року, а, принаймні, через банальну цікавість. Тут ви знайдете також атмосферні синтезаторні звуки, переплетені із акустичною гітарою та вокалом. Отже, нудьгувати цей концерт не змусить нікого і ніколи: в ньому присутня достатня динаміка,одночасно і жорсткість і ліричність, також радує око візуальне оформлення концерту (світло, супровідний відеоряд, шаленіючий глядацький зал). У другій части концерту, відзнятій у другий вечір, Porcupine Tree радує своїх фанів старими гарними піснями. Деякі з них сягають 1996 року «Dark Matter», «Sleep of No Dreaming» та «Sever» з альбому «Signify». Також з’являються і нові на той час треки, наприклад «Normal» з останнього ЕР «Nil Recurring». В цілому, якість зображення та звуку, професіоналізм виконавців не залишать байдужими навіть найвибагливіших гурманів прогресивного року.

Porcupine Tree в період з 2005 по 2008 рік написали два альбом, які були покладені в основу двох великих концертних програм. Записи обох програм вони випустили на DVD. Нам же залишається сподіватися, що у хлопців накопичилося вже достатньо відеоматеріалу з їхніх останніх виступів «The Incident», який також дуже скоро вийде на дисках. Зважаючи на те, що з кожним разом якість виданого відеоматеріалу покращується, наступний живий концертний запис має бути справжньою бомбою!

Скачати відеографію Porcupine Tree з

Arriving Somewhere... DVD1

part1

part2

part3

Arriving Somewhere... DVD2

part1

part2

Anesthetize
part1

part2

part3

part4

Asia – Omega (2010)

Отак іноді буває – люди зустрічаються, щоб відмітити 25-ти річчя заснування свого гурту, а це святкування затягується на три роки, результатом яких є вихід двох нових альбомів та одного концертного DVD. Geoffrey Downes, Steve Howe, Carl Palmer та John Wetton, представники різних гуртів, що на той час здобули неабияку славу, вперше зібралися пограти разом на початку 80-х років. Їхній проект отримав назву «Asia» і поєднував у собі вибрані сюжети з хард-, арт- та прог року, тобто був на 100 відсотків джемовим і не зобов’язував ні до чого своїх учасників. У 2008-му році музиканти зібралися знову на радість своїм шанувальникам і випустили альбом «Phoenix», за яким послідкував подвійний живий альбом та DVD «Fantasia: Live In Tokyo». На цьому гурт не спинився і у 2010-му випустив альбом із символічною, промовистою назвою «Omega» (очевидячки на противагу альбому «Alpha», який вийшов на початку їхньої дискографії у жовтні 1983-го).

Початі влітку 2009-го музикальні сесії по запису нового альбому виявили велике натхнення та піднесені почуття його творців. «Ми намагалися створити щось інше у альбомі Omega,» - каже клавішник Geoff Downes. – «Звісно, звучання чотирьох незмінних учасників гурту носить досить конкретний відбиток на музиці, але ми намагалися підходити до створення матеріалу з думкою про його максимальне урізноманітнення. Через це ви можете почути такі звукові текстури, яких ще не бувало у попередніх альбомах.» Бас-гітарист гурту John Wetton додав: «Asia – це англійська прог рок група, яка стоїть на кордоні із попом. Зрозумілі, мелодійні, легкі до сприйняття пісні чудового музичного виконання, наповнені багатим симфонічним супроводом, із лірикою, яка здатна примусити до сентиментальності навіть найбільш цинічну, найхолоднішу голову. Отже, Omega є альбомом у найкращих традиціях гурту Asia, що не обтяжений ані крихтою концептуальності.» Steve Howe – гітарис – висловив своє ставлення до процесу запису альбому: «Це було дуже натхненно та мало величезну віддачу, і я просто захоплений результатом.» Цю думку підтвердив ударник Carl Palmer: «Кожна пісня цього альбому – індивідуальна. Взагалі, це був досить гарний досвід, який вилився у, можливо, найкращий наш запис».

Вперше Asia працювала з новим продюсером Mike’ом Paxman’ом. Він допоміг гурту скласти до купи музикальні текстури, які разом оформили багату звукову сферу Asia. Пісні набули своєї правдивості в звучанні через те, що «майже всі вони були автобіографічними», тобто віддзеркалювали реальні події з життя їхнього творця John’a Wetton’a.

Як і для більшості релізів Asia, дизайн обкладинка альбому був розроблений Roger’ом Dean’ом. Концепт самої назви та зображення білого тигра (2010 – рік білого тигра, а також тигр – це азіатська тварина), підкреслює неповторність стилю гурту. John Wetton пояснює: «У назві альбому «Omega» безпомилково пізнається Asia, це вам би сказав кожний наш фан. Одначе, ця назва не означає «останній», так само, до речі, як і Alpha не був нашим першим альбомом. Це лишень продовження тієї захопливої музичної історії, в якій новий альбом – це наступна сторінка, наступна після Alpha. Багато у чому, у музичному та концептуальному планах, ці два альбоми мають спільні риси.»

Omega – чудова збірка пісень в тому самому ключі, як і попередні альбоми, із музикою маргінального рокового стилю та піднесеною лірикою. Цей спектр Asia донесла, мабуть, найкраще з усіх нещодавно «відроджених» старих-нових гуртів. Отже, Omega – дійсно вартісна річ, яка не залишить байдужим найвибагливіших слухачів, чиє вухо звикло до гарного класичного, але, водночас, новітнього саунду.

Джерело: truthinshredding.com

Склад гурту:

- Steve Howe / гітари
- Carl Palmer / ударні
- John Wetton / бас гітра, вокал
- Geoff Downes / клавіши

Офіций сайт та MySpace гурту

Характеристика аудіо: mp3 [VBR ~224 kb/s 44,1 kHz stereo]

Завантажити:

Pia Fraus – In Solarium (2002)

«Напрям шугейз зараз знаходиться у періоді спаду, здебільшого через те, що старі зірки пішли. Сьогодні існує дуже мала кількість альбомів, які можуть увійти в резонанс із тим, що із самого початку називалося shoegaze. Наразі незліченна кількість гуртів намагалася відтворити дух цього втраченого мистецтва, більшість з цих намагань стали жалюгідним відлунням минулого. Родом нізвідки, а якщо ви наполягаєте, то зазначу – з Естонії, Pia Fraus зробили найвдалішу спробу відновити ті основні риси, які робили шугейз великим, у своєму альбомі In Solarium, з яким вони вперше прозвучали на весь світ. Хоча цей альбом – чистий переспів класиків, з іншого боку саме це наповнює його тією пост роковою силою.» Такі рядки містила анотація до цього альбому на cduniverse.com, від себе ж додам, що він реально в повному розмірі віддзеркалює той примарний образ, що зветься shoegaze’ом.

Офіційний сайт та MySpace гурту

Характеристика аудіо: mp3 [320 kb/s, 44 kH, stereo]

Завантажити:

#5 На сцені - незворушні. Shoegaze

Цей напрям пост року його прихильники назвали досить дотепно: витріщання на взуття. Все через поводження музикантів на сцені під час виконання своїх пісень: зазвичай вони стоять нерухомо із поглядом, впертим в підлогу. Якщо послухати цей стиль виконання, то дуже легко уявити собі п’ятьох людей, які вросли у сцену і незворушно перебирають струни своїх гітар. Музику, яка при цьому виходить, можна цілком назвати медитативною. Її невід'ємною компонентою є побудова так званої «wall-of-sound» – стіни звуків. Це досягається за допомогою перевантажених гітарних посилювачів, які мають великий час зворотного відлуння, також мелодії зазвичай повторюються по колу, що додає музиці атмосферності. Соло партії та голоси виконавців (які, до речі, ніколи не відрізняються особливими вокальними даними, та інколи просто шепочуть щось нерозбірливе) розчиняються в тому безмежному звуковому просторі, яке досягається «стіною звуків», і залишаються далеко на задньому фоні. Виходить щось на зразок муркотіння у супроводі гамору. Інколи гамір стає дійсно цікавим музикальним наповненням, проте часто залишається лише гамором – ця опція залежить від виконавця і змінюється від пісні до пісні. Загалом у shoegaze немає нічого особливо захопливого або карколомного. Проте, якщо настрій вимагає спокійної плинної музики, яка не буде особливо чіпляти вухо чимось дзвінким чи занадто конкретним, якщо хочеться зануритися у світ абстрактних, подекуди незрозумілих і нових, відчуттів, або просто помріяти чи поспати (в англійській мові це навіть одне слово: to dream), то ця музика підійде. На подив, в ній не багато психоделу – попри свою атмосферність, вона на рідкість позитивна і несилувана.

Як напрямок Shoegaze виокремився на початку 90-х років минулого століття в тій-таки Великій Британії (взагалі усі відомі мені стилі та напрями року виникли саме там, за винятком хіба що емо року, батьківщиною якого є Сполучені Штати). Започаткували жанр My Bloody Valentine, які створили цю тему у альбомі Isn't Anything 1988-го року і розвинули у подальших своїх працях. Їхні наступники Ride, Lush, Chapterhouse та the Boo Radleys, додали свої стилістичні орнаменти. Ride по звучанню наблизилися до класики 60-х років, тоді як Lush робили щось середнє між поп роком та дрім попом. Жоден з гуртів не набув зіркової популярності, адже вони не часто з'являлися на сцені з новими номерами та і не давали яскравих інтерв’ю. Це не дозволило їм підкорити жаданий американський шоу бізнес, успіх у якому гарантовано приносив вічну славу англійським рок зіркам. Ця теза була багаторазово підтверджена досвідом минулих поколінь. Не дивлячись на це, у 1992 році вищезазначені гурти стали домінантою у британській музичній пресі та у чартах інді року приблизно на три роки, і про них, рівно як і про новий стиль, почув світ. У 1995-му славу новаторських гуртів затьмарила творчість американської бріт-поп банди Suede. Деякі гурти не витримали удару і розпалися буквально за кілька років (Chapterhouse, Ride), щоправда інші (the Boo Radleys та Lush) продовжили працювати над своїм спільним дітищем, виховуючи в ньому нові, але характері й неповторні, риси. Далі, як це можна було б очікувати, ініціативу в роботі над новим жанром перехопили молоді виконавці по всьому світі.

Власне, краще один раз послухати, ніж сто разів прочитати. Щоб не бути голослівним, пропоную скуштувати трохи shoegaze від гурту з Естонії. Про національну повільність естонців ходять легенди, проте у тому, що стосується музики (і пост року особливо), вони є дуже кмітливими. Отже, pia fraus - In Solarium, 2002 рік.

Найкращий проговий альбом 2010 року!

Норвезький гурт MOTORPSYCHO побалував слухачів новим альбомом, на прогархівс цей альбом наразі займає перше місце за рейтингом серед альбомів 2010 року. Не дивлячись на свою неприязну назву, хлопці роблять непогану музику. Вони виникли у 1989 році і о тій порі грали характерну для того часу музику, тобто панк та гранж. Але поступово перейшли на прогресивний рок. Проте це не є чистої води прог. Тут намішані різні стилі звучання: від психоделічного до арт-року. Тому перебування їхнього альбому Heavy Metal Fruit на топі найвпливовішого прог сайту мене трохи здивувало. Крізь увесь альбом червоною стрічкою прокладена тема класичного хард року початку 70-х, навіть звучання гітари та ударних виведені саме в цьому ключі. Їхній саунд мені нагадав Uriah Heep та Deep Purple. Також я зустрів у альбомі теми з раннього Black Sabbath періоду платівки Paranoid. Загалом, усе – крім класичного прогресивного року, однак джерела стверджують, що це ніщо інше як прог. Суперечливо, як на мене! :)

Список треків:

1. Starhammer (12:56)

2. X-3 (Knuckelheads In Space) / The Getaway Special (9:03)

3. The Bomb-Proof Roll And Beyond (for Arnie Hassle) (6:01)

4. Close Your Eyes (3:39)

5. W. B. A. T. (9:43)

6. Gullible's Travails (pt I - IV) (20:42)

Склад гурту:

- Bent Saether / вокал, бас, гітари, клавіші

- Hans Magnus Ryan / вокал, гітари, клавіші

- Kenneth Kapstad / ударні

- Mathias Eick / труба (track 2)

- Hanne Hukkelberg / вокал (tracks 2, 4-6)

- Kaare Vestrheim / клавіші

Характеристики аудіо: mp3 [320 CBR, 41 kHz, stereo]

Ознайомитися: http://www.myspace.com/motorpsychopage

Завантажити:

Невидимі мама і тато пост року: Bark Psychosis та Slint

Перша хвиля пост року – з незрілим, жахливим з технічної точки зору звучанням, незграбна, але ж перша! Якщо Hex вже якось походить на сучасний пост, то Spiderland можна цілковито назвати граджем із елементами пост року. Воно і не дивно: 91-й рік був часом розквіту граджу (в перекладі з англійської grunge: «бридкий», «огидний»). Сам час тоді був такий, а музика – лише його віддзеркалення. Романтичний дух епохи рок-н-ролу тоді вже зійшов нанівець, залишивши після себе СНІД та наркотичну залежність. І ця музика така ж сама, як і час: депресивна і психоделічна. Отже пропоную порівняти американський (Slint «Spiderland») та англійський (Bark Psychosis «Hex») варіанти новоспеченого жанру – пост року.

Slint - Washer

Bark Psychosis - A Street Scene

Додаткова інформація: Spiderland, Hex, читати допис про пост рок

Характеристика аудіо: mp3 [320 kbs 44,1 kHz stereo]

Завантажити: Slint, Bark Psychosis

#4 А що ж пост рок?

Це наймолодший напрям рок музики, який з’явився на початку 90-х років під впливом пануючого тоді панку та гранджу. Проте, на відміну від останніх, пост року притаманна значно більша естетична довершеність. Для цього напряму характерна неквапна плинність і сильно виражена атмосферність. Електрогітара у пост-роковій пісні скоріше за все буде відігравати роль фону, аніж соло інструменту, як у решті рокових пісень, що відрізняються чіткими (важкими чи не дуже) гітарними рифами. Тому попервах про людей, які грали пост рок говорили, що вони використовують рок музичні інструменти не для рокових цілей. Хоча, на мою думку, грати пост рок почали ті, кому набридло гасло «бєрі тапор – рубі хардкор». Порівняно з прогресивним роком, пост рок також є сумішшю музичних стилів. Найяскравіше у ньому виражається відтінок фольклорної музики, особливо скандинавського, та північно острівного. Великий внесок у пост рок зробили гурти з півночі: Ісландії, Ірландії, Шотландії, їхній задумливий і повільний, майже флегматичний темперамент був повністю втілений у музиці.

Якщо із виникненням прогресивного року нічого особливо не зрозуміло, бо він виник сам по собі, а назва – сама по собі, то з пост роком все набагато простіше. Вперше цей термін використав журналіст видання «The Wire» Сімон Рейнолдс у травні 1994-го року в темі номер 123, що стосувалася альбому «Hex» гурту Bark Psychosis. З тих пір цей альбом вважається найпершим пост-роковим альбомом. Найстарішим альбомом, який мені вдалося почути, і який вже мав пост-рокове звучання, був «Spiderland» гурту Slint, який датується 1991 роком. Ці два гурти, власне, і започаткували пост рок як такий. Не дивлячись на те, що «Hex» був справжньою бомбою, а зараз досі говорять, що саме Bark Psychosis дав світу пост рок, тож, не дивлячись на все це – альбом «Hex» став єдиним альбом гурту на той час (через 10 років після нього гурт зібрався знову, і, записавши одну платівку, розпався остаточно)! Очевидячки, хлопці спричинили революцію лише серед людей думаючих, перебірливих і з гарним смаком, а це, погодьтеся, найліпша риса андерграунду. Дійсно, пост рок не є всезагальним явищем. Я, будучи людиною освіченою у сфері рок музики, і маючи усі можливості пошуку в Інтернеті, про пост рок дізнався лише півтора роки тому, при чому не від своїх однолітків, а зовсім випадково.

Отже, Bark Psychosis та Slint швидко виконали своє завдання по зачинанню пост року і так же швидко відійшли у небуття, ставиш, так би мовити, невидимими мамою і татом цього музичного напрямку. Цей інерційний рух був відразу підхоплений і пришвидшений іншими гуртами, що віднайшли натхнення у їхній музиці. Згадавши про Bark Psychosis не можна оминути увагою гурт Talk Talk, який також разом з попереднім представляє в усій красі нам британську школу року. Ця група почала у 80-х роках у жанрі нью-вейв і орієнтувалася на попсове звучання. Однак у тому ж таки плідному 1991 написала перший у світі (хоча про це досі точаться суперечки) альбом, під назвою «Laughing Stock», який був концептуально пост роковим. Проте гурт великою мірою залишився за бортом еволюції напряму «пост», адже невдовзі після виходу альбому він розпався, а сам альбом не набув широкого розголосу. Я прочитав в одному ревью: «Але ж наскільки великий вплив мав цей альбом на пост рок? Здається, що ніхто не взяв жодної ідеї з цієї речі. Якщо ми перенесли б цей альбом з 1991 у, скажімо, 2007 рік, він залишався би таким самим інноваційним, так як майже ніхто не зміг наслідувати приклад їхнього стилю, тож його вплив на пост рок досить не чіткий і опосередкований.»

З рештою, сигнал на страт був даний, і десятки гуртів по всьому світу почали творити пост рок. Першими, хто підхопив нову тему у англійців були, звісно, американці. Гурт Tortoise створився на початку 90-ч у місті Чикаго, а однойменний дебютний альбом випустив у 1994. Хоча він отримав схвальні відгуки від публіки, скоро засновник гурту вийшов з його складу і був замінений на колишнього учасника групи Slint. Новий склад випустив досить непоганий альбом «Millions Now Living Will Never Die» у 1996 році. Невдовзі після цього, гурт записав альбом «TNT» (не плутати з TNT AC/DC 1975 ркоу) Його запис тривав 10 місяців, а результатом цієї роботи були 65 хвилин чистого пост-рокового звучання. Ці два альбоми зробили їх ідолами пост року середини-кінця 90-х. Схожі гурти продовжували американську лінію пост року. Серед них Godspeed You!Black Emporer, Explosions In The Sky, Do Make Say Think.

Окрім американців естафету пост року також прийняли гурти з півночі. Вони безмежно помножили атмосферну складову музичного оформлення цього напряму року. Їхні пісні іноді екстримально амбіентальні, тобто, фону в них більше ніж, власне, музики, мотиви тягучі, дуже змазані і перетікають один в інший, наче мед. В цій музиці сповна відображений неквапний північний темперамент. Пост рок із самого початку виник як атмосферна музика. Ця атмосфернісь припала до душі північанам. З-поміж усіх команд, які грали пост рок за межею полярного кола на землі північного сяйва, варто виокремити шотландський гурт Mogwai та ісландський гурт Sigu Ros.

Невдовзі, вже на початку нашого тисячоліття, під впливом згаданих гуртів, широкий творчий фронт розгорнули численні молоді виконавці, які плідно використали наданий попередниками матеріал у якості підґрунтя для подальших експериментів у напрямку «пост». Хтось із них відійшов від основної риси пост року, плинності і м’якості, і додав важких гітарних рифів, хтось навпаки – нашаровував різні атмосферні мотиви, поки в решті решт не отримав той самий класичний тягучий музичний присмак, хтось додав у свій «пост рок» електроніки. Проте, незважаючи на усе різноманіття дослідів над інструментами та вухами слухачів, усе це пагони одного рост-рокового дерева, яке усе глибше і глибше вкорінюється у сучасну культуру.

Читати далі >>>

Порадуємося за сусідів! Quidam - The Time Beneath the Sky (2002)

А в Польщі вже давно є прогресивний рок причому досить достойної якості! Потужна суміш класичного прогресивного та арт року із фольклорними мотивами, втілена у альбомі The Time Beneath the Sky (2002) польського гурту Quidam, не залишить байдужим нікого. Чистота звучання та музикальна поетичність цього альбому вражає, беручі до уваги, що творці цього чуда – наші брати по крові, то невимушено з’являється гордість за слов’ян. Гурт Quidam за назву взяв латинську фразу «хтось, хто-небудь», посилаючись на однойменний вірш Ципріана Каміля Норвіда (польський поет, драматург, скульптор і живописець 19-го століття). Головний герой цього вірша – чоловік, що шукає своє місце в житті, намагається віднайти добро та правду. Світла та легка музика альбому занурює нас у схожі пошуки, навіюючи прагнення до кращого та віру в хороше, що є так необхідно сьогодні! Отже, флейта, гітара, жіночий вокал, який надає атмосферності – одним словом, все для Вас!.. The Time Beneath the Sky – Pod niebem czas.

Склад гурту, на час запису альбому:

Emilia Derkowska – вокал

Zbyszek Florek – клавіші

Maciej Meller – гітара

Jacek Zasada – флейта

Radek Scholl – бас гітара

Rafał Jermakow – ударні

Офіційний сайт: http://www.quidam.pl/index.php?l=2

Ознайомитися на MySpace: http://www.myspace.com/quidampl щоправда, тут можна прослухати лише останній альбом, який кардинально відрізняється від представленого у цьому пості. Пропоную прослухати кавер на пісню No Quarter (Led Zeppelin) безпосередньо з альбому The Time Beneath the Sky. Такої класної суміші Цепеліну, Пінк Флойду і Джетро Таллу я ще не чув!

Враження від альбому: зовсім не змушує напружуватися, має гарну плинність, але разом з тим не нудний.

Характеристики аудіо: mp3 [320 CBR, 41 kHz, stereo] Win-RAR archive

Завантажити

Kaipa – In the wake of evolution (2010)

Як було зазначено у одній з рецензій: «Цей альбом – 70 хвилин чистого, 24-х каратного симфонічного прогу». Його звучання повністю наслідує класичні починання Yes (Kaipa навіть цитує метрів прогресивного року "We´re closer to the edge than yesterday"), але привносить свої індивідуальні шведські нотки. Історія групи починається у 1973-му році у Швеції. Тоді клавішник Ганс Лудін, басист Томас Еріксон та барабанщик Томас Шеберг заснували гурт Ura-Kaipa. Скоро до них доєднався чудовий, талановитий гітарист Ройне Столт і гурт почав творити під назвою просто «Kaipa». Творили вони тихо і мирно, пісні їхні були шведською мовою, тому їхня популярність не виходала за кордони рідної країни. Після 1980-го року гурт фактично перестав існувати. Його ексгумацію провів Ройне Столт у 2000-му, який до того моменту вже досягнув великих успіхів у сольній кар’єрі і встиг заснувати гурт The Flower Kings. Наразі замість нього у групі на гітарі на схожий манер грає П’єр Нільсон, який став достойною заміною Столту.

Поточний склад гурту:

Hans Lundin – клавішні, вокал, тексти пісень

Per Nilsson – гітара

Patrik Lundström – вокал

Aleena Gibson – вокал (дует з Patrik Lundström)

Jonas Reingold – бас гітара

Morgan Ågren – барабани

Офіційний сайт: http://kaipa.info/

Ознайомитися на MySpase: http://www.myspace.com/kaipa

Враження від альбому: Це виявилося для мене невеличкою (брешу, звичайно, – ВЕЛИЧЕЗНОЮ) неочікуваною несподіванкою. Пісні вдало поєднують класичне прогресивне звучання із фольклорними мелодіями, зіграними під гітару та флейту (синтезатор). Настрій пісень радісний і весняний. Альбом чудово підходить для того, щоб дізнатися на справі що таке прог рок! Позитивні враження гарантовані.

Характеристики аудіо: mp3 [320 ABR, 41 kHz, stereo] Win-RAR archive

Посилання:

#3 Подальший розвиток прогресивного року (прогу)

Звичайно, увесь «прогрес» однойменного напрямку рок музики цілковито базувався на здобутках гуртів, згаданих у попередньому пості. Їхня музика надихала молодих виконавців на написання власних пісень у подібному стилі, а так як твори корифеїв прогу кардинально відрізнялися один від одного, то кожний гурт, буквально, став зачинателем нових під-напрямків.

Так творчість Genesis вилилася у те, що зараз називають симфонічним прогом через використання клавішних синтезаторів, які наповнюють пісні голосами оркестрових інструментів. Також великий вплив на розвиток симфонічного прогу мала група Yes, до речі, останній їхній альбом (Magnification) записаний із живим симфонічним оркестром і, на мою думку, є єдиною в історії людства дійсно вдалою спробою поєднання року та симфонії. Пісні цього під-напрямку здебільшого є мелодійними, мають прозоре, легке звучання і супроводжуються життєствердними текстами. Разом з тим Yes приклалися до створення під-напрямку арт року, основним генератором якого була група Pink Floyd. З часом виникли гурти, які поєднували неквапну, атмосферну і тиху арт рок музику із стрімкими, несподіваними поворотами музичного сюжету, які є характерними для класичного прогу. Такий музичний досвід дістав назву крос-овер (перехресного) прогу і мав місце переважно у європейських виконавців, зокрема Kaipa та The Flower Kings зі Швеції та The Tangent та Big Big Train з Об’єднаного Королівства.

З іншого боку психоделічне звучання пісень King Crimson спричинило розвиток хеві (важкого) прогу, котрий поєднував у собі складно побудовані мелодії із важкими гітарними рифами. Вінцем еволюції цієї гілки стали американські гурти Dream Theatre та Planet X. Останній був заснований Дереком Шерініаном, який спочатку грав на клавішах у Dream Theatre. Додатково до хеві прогу долучають також Porcupine Tree, адже в їхніх альбомах багато важких пісень, проте у них набагато менше «металу», ніж у Dream Theatre, а більше акустики і філософії у текстах. Мабуть це через те, що Porcupine Tree все ж таки британці, а не американці, а це багато до чого зобов’язує!

Як продовження класичних прогресивних починань у жанрі рок, на початку 80-х років виникає під-напрям нео прог. Це, по суті, друга хвиля прогресивного року в Британії, яка була представлена англійськими гуртами Marillion, Pendragon та IQ, котрі черпали натхнення у музиці Genesis. Типовою рисою їхньої музики стали клавішні (синтезаторні) соло у супроводі гітарних рифів. Наступне покоління відмовилося від аналогових синтезаторів, використовуваних їхніми попередниками, на користь більш сучасних, що дозволило експериментувати зі звучанням у ширших межах. Нова хвиля прогресивного року торкнулася також Італії. Італійський прогресивний рок формувався під впливом класичної музики – таке собі прог рокове бароко!

Отже, загалом, прогресивний рок, будучи самим по собі пістрявим і різноманітним напрямком, реалізувався у величезну кількість творчих форм, які прогресують і до нині, знаходячи все більше прибічників по всьому світу. Хтозна, до яких ще неймовірних знахідок призведуть креативні пошуки у напрямку «прог»?

Читати далі>>>

#2 Що таке прогресивний рок та звідки він узявся?

Сьогодні прогресивний рок визначають як напрям у сучасній музиці, який включає в себе рок як основу та елементи багатьох інших жанрів, таких як джаз, фолк чи класику. Зазвичай пісня, яку можна віднести до даного напряму, є дуже динамічною: її мелодія та ритм можуть несподівано змінюватися, а основна тема пісні почасти обрамлена численними варіаціями, вступами та розробками. Тож, сама по собі пісня може мати складну будову і тривати досить довго, наприклад, пісня Garden Of Dreams у живому виконанні гурту The Flower Kings на концерті 2003-го року у триває більше 40-ка хвилин!

Батьківщиною прогресивного року, як і будь-якого року взагалі, безперечно є Великобританія. Це й не дивно, бо ж саме тут творили такі монстри хард- та арт-рок епохи, як Led Zeppelin, Deep Purple, Black Sabbath, Pink Floyd та King Crimson, які створили родючий ґрунт для подальшого розвитку жанру. Сам термін «прогресивний» рок виник набагато пізніше, ніж однойменний музичний жанр. В той час людям і в голову не могло прийти розбивати рок на напрямки, адже тоді кожна група мала настільки виразне, унікальне звучання, що з легкістю могла б бути поміщена у окремий напрямок. О, так! – це були часи справжнього музичного нонконформізму, від яких нам лишилися тільки згадки у вигляді компакт-дисків.

Найвизначнішими роботами часу розквіту прогресивного року (кінець 60-х, початок 70-х) стали Close to the Edge (Yes), Trespass (Genesis), In The Court Of The Crimson King (King Crimson) а також Tarkus (ELP). Альбом Close to the Edge зайняв четверту і третю сходинки хіт-параду у Британії та Сполучених Штатах відповідно і тримався на топі музичних чартів протягом 8-ми місяців (повторюю: восьми місяців!). Якщо брати до уваги наскільки вибагливішим був слухач у ті часи, то можете собі уявити яка то була сильна річ! Сьогодні ж ми вимірюємо популярність пісень ліченими тижнями, а нові хіти з’являються мало не щодня. Це ще раз підтверджує те, що сучасна культура масова бере не якістю, а кількістю, причому, бере не питаючи (виражаючись простою мовою – ґвалтує мозок). А це дає нам зайвий привід звернутися до старих добрих часів.

Genesis був одним з найпотужніших творців тогочасної прогресивної музики. До речі саме їм належить ідея оформлення альбому в завершену музично-поетичну одиницю, а не у просту збірку нічим не поєднаних пісень, що привело в решті решт до створення такого напряму як рок-опера. Аудиторії вони запам’яталися своєю двоплатівковою працею The Lamb Lies Down On Broadway 1974-го року, яку виконавці підтримали концертним туром по Європі та Америці. Їхній перфоменс разюче відрізнявся від звичайного тогочасного рок концерту. Довершене музичне наповнення Genesis поєднували із яскравим костюмованим шоу, сюжет якого розвивалося відповідно до пісенних номерів.

В той час, як хлопці Emerson, Lake & Palmer, будучи талановитими й досвідченими музикантами, дивували милозвучністю та технікою виконання, King Crimson спрямували свої зусилля на створення футуристичної, авангардної музики, що спиралася більше на імпровізування у вільному стилі, ніж на премудрості, яких вчили у консерваторіях. Отже, бачимо на скільки різними і унікальними були учасники тогочасних процесів у музиці, а головне кожному з них було що сказати слухачеві, і кожний з них привносив щось нове у невпинно прогресуючий рок.

Читати далі>>>