Asia – Omega (2010)

Отак іноді буває – люди зустрічаються, щоб відмітити 25-ти річчя заснування свого гурту, а це святкування затягується на три роки, результатом яких є вихід двох нових альбомів та одного концертного DVD. Geoffrey Downes, Steve Howe, Carl Palmer та John Wetton, представники різних гуртів, що на той час здобули неабияку славу, вперше зібралися пограти разом на початку 80-х років. Їхній проект отримав назву «Asia» і поєднував у собі вибрані сюжети з хард-, арт- та прог року, тобто був на 100 відсотків джемовим і не зобов’язував ні до чого своїх учасників. У 2008-му році музиканти зібралися знову на радість своїм шанувальникам і випустили альбом «Phoenix», за яким послідкував подвійний живий альбом та DVD «Fantasia: Live In Tokyo». На цьому гурт не спинився і у 2010-му випустив альбом із символічною, промовистою назвою «Omega» (очевидячки на противагу альбому «Alpha», який вийшов на початку їхньої дискографії у жовтні 1983-го).

Початі влітку 2009-го музикальні сесії по запису нового альбому виявили велике натхнення та піднесені почуття його творців. «Ми намагалися створити щось інше у альбомі Omega,» - каже клавішник Geoff Downes. – «Звісно, звучання чотирьох незмінних учасників гурту носить досить конкретний відбиток на музиці, але ми намагалися підходити до створення матеріалу з думкою про його максимальне урізноманітнення. Через це ви можете почути такі звукові текстури, яких ще не бувало у попередніх альбомах.» Бас-гітарист гурту John Wetton додав: «Asia – це англійська прог рок група, яка стоїть на кордоні із попом. Зрозумілі, мелодійні, легкі до сприйняття пісні чудового музичного виконання, наповнені багатим симфонічним супроводом, із лірикою, яка здатна примусити до сентиментальності навіть найбільш цинічну, найхолоднішу голову. Отже, Omega є альбомом у найкращих традиціях гурту Asia, що не обтяжений ані крихтою концептуальності.» Steve Howe – гітарис – висловив своє ставлення до процесу запису альбому: «Це було дуже натхненно та мало величезну віддачу, і я просто захоплений результатом.» Цю думку підтвердив ударник Carl Palmer: «Кожна пісня цього альбому – індивідуальна. Взагалі, це був досить гарний досвід, який вилився у, можливо, найкращий наш запис».

Вперше Asia працювала з новим продюсером Mike’ом Paxman’ом. Він допоміг гурту скласти до купи музикальні текстури, які разом оформили багату звукову сферу Asia. Пісні набули своєї правдивості в звучанні через те, що «майже всі вони були автобіографічними», тобто віддзеркалювали реальні події з життя їхнього творця John’a Wetton’a.

Як і для більшості релізів Asia, дизайн обкладинка альбому був розроблений Roger’ом Dean’ом. Концепт самої назви та зображення білого тигра (2010 – рік білого тигра, а також тигр – це азіатська тварина), підкреслює неповторність стилю гурту. John Wetton пояснює: «У назві альбому «Omega» безпомилково пізнається Asia, це вам би сказав кожний наш фан. Одначе, ця назва не означає «останній», так само, до речі, як і Alpha не був нашим першим альбомом. Це лишень продовження тієї захопливої музичної історії, в якій новий альбом – це наступна сторінка, наступна після Alpha. Багато у чому, у музичному та концептуальному планах, ці два альбоми мають спільні риси.»

Omega – чудова збірка пісень в тому самому ключі, як і попередні альбоми, із музикою маргінального рокового стилю та піднесеною лірикою. Цей спектр Asia донесла, мабуть, найкраще з усіх нещодавно «відроджених» старих-нових гуртів. Отже, Omega – дійсно вартісна річ, яка не залишить байдужим найвибагливіших слухачів, чиє вухо звикло до гарного класичного, але, водночас, новітнього саунду.

Джерело: truthinshredding.com

Склад гурту:

- Steve Howe / гітари
- Carl Palmer / ударні
- John Wetton / бас гітра, вокал
- Geoff Downes / клавіши

Офіций сайт та MySpace гурту

Характеристика аудіо: mp3 [VBR ~224 kb/s 44,1 kHz stereo]

Завантажити:

Pia Fraus – In Solarium (2002)

«Напрям шугейз зараз знаходиться у періоді спаду, здебільшого через те, що старі зірки пішли. Сьогодні існує дуже мала кількість альбомів, які можуть увійти в резонанс із тим, що із самого початку називалося shoegaze. Наразі незліченна кількість гуртів намагалася відтворити дух цього втраченого мистецтва, більшість з цих намагань стали жалюгідним відлунням минулого. Родом нізвідки, а якщо ви наполягаєте, то зазначу – з Естонії, Pia Fraus зробили найвдалішу спробу відновити ті основні риси, які робили шугейз великим, у своєму альбомі In Solarium, з яким вони вперше прозвучали на весь світ. Хоча цей альбом – чистий переспів класиків, з іншого боку саме це наповнює його тією пост роковою силою.» Такі рядки містила анотація до цього альбому на cduniverse.com, від себе ж додам, що він реально в повному розмірі віддзеркалює той примарний образ, що зветься shoegaze’ом.

Офіційний сайт та MySpace гурту

Характеристика аудіо: mp3 [320 kb/s, 44 kH, stereo]

Завантажити:

#5 На сцені - незворушні. Shoegaze

Цей напрям пост року його прихильники назвали досить дотепно: витріщання на взуття. Все через поводження музикантів на сцені під час виконання своїх пісень: зазвичай вони стоять нерухомо із поглядом, впертим в підлогу. Якщо послухати цей стиль виконання, то дуже легко уявити собі п’ятьох людей, які вросли у сцену і незворушно перебирають струни своїх гітар. Музику, яка при цьому виходить, можна цілком назвати медитативною. Її невід'ємною компонентою є побудова так званої «wall-of-sound» – стіни звуків. Це досягається за допомогою перевантажених гітарних посилювачів, які мають великий час зворотного відлуння, також мелодії зазвичай повторюються по колу, що додає музиці атмосферності. Соло партії та голоси виконавців (які, до речі, ніколи не відрізняються особливими вокальними даними, та інколи просто шепочуть щось нерозбірливе) розчиняються в тому безмежному звуковому просторі, яке досягається «стіною звуків», і залишаються далеко на задньому фоні. Виходить щось на зразок муркотіння у супроводі гамору. Інколи гамір стає дійсно цікавим музикальним наповненням, проте часто залишається лише гамором – ця опція залежить від виконавця і змінюється від пісні до пісні. Загалом у shoegaze немає нічого особливо захопливого або карколомного. Проте, якщо настрій вимагає спокійної плинної музики, яка не буде особливо чіпляти вухо чимось дзвінким чи занадто конкретним, якщо хочеться зануритися у світ абстрактних, подекуди незрозумілих і нових, відчуттів, або просто помріяти чи поспати (в англійській мові це навіть одне слово: to dream), то ця музика підійде. На подив, в ній не багато психоделу – попри свою атмосферність, вона на рідкість позитивна і несилувана.

Як напрямок Shoegaze виокремився на початку 90-х років минулого століття в тій-таки Великій Британії (взагалі усі відомі мені стилі та напрями року виникли саме там, за винятком хіба що емо року, батьківщиною якого є Сполучені Штати). Започаткували жанр My Bloody Valentine, які створили цю тему у альбомі Isn't Anything 1988-го року і розвинули у подальших своїх працях. Їхні наступники Ride, Lush, Chapterhouse та the Boo Radleys, додали свої стилістичні орнаменти. Ride по звучанню наблизилися до класики 60-х років, тоді як Lush робили щось середнє між поп роком та дрім попом. Жоден з гуртів не набув зіркової популярності, адже вони не часто з'являлися на сцені з новими номерами та і не давали яскравих інтерв’ю. Це не дозволило їм підкорити жаданий американський шоу бізнес, успіх у якому гарантовано приносив вічну славу англійським рок зіркам. Ця теза була багаторазово підтверджена досвідом минулих поколінь. Не дивлячись на це, у 1992 році вищезазначені гурти стали домінантою у британській музичній пресі та у чартах інді року приблизно на три роки, і про них, рівно як і про новий стиль, почув світ. У 1995-му славу новаторських гуртів затьмарила творчість американської бріт-поп банди Suede. Деякі гурти не витримали удару і розпалися буквально за кілька років (Chapterhouse, Ride), щоправда інші (the Boo Radleys та Lush) продовжили працювати над своїм спільним дітищем, виховуючи в ньому нові, але характері й неповторні, риси. Далі, як це можна було б очікувати, ініціативу в роботі над новим жанром перехопили молоді виконавці по всьому світі.

Власне, краще один раз послухати, ніж сто разів прочитати. Щоб не бути голослівним, пропоную скуштувати трохи shoegaze від гурту з Естонії. Про національну повільність естонців ходять легенди, проте у тому, що стосується музики (і пост року особливо), вони є дуже кмітливими. Отже, pia fraus - In Solarium, 2002 рік.

Найкращий проговий альбом 2010 року!

Норвезький гурт MOTORPSYCHO побалував слухачів новим альбомом, на прогархівс цей альбом наразі займає перше місце за рейтингом серед альбомів 2010 року. Не дивлячись на свою неприязну назву, хлопці роблять непогану музику. Вони виникли у 1989 році і о тій порі грали характерну для того часу музику, тобто панк та гранж. Але поступово перейшли на прогресивний рок. Проте це не є чистої води прог. Тут намішані різні стилі звучання: від психоделічного до арт-року. Тому перебування їхнього альбому Heavy Metal Fruit на топі найвпливовішого прог сайту мене трохи здивувало. Крізь увесь альбом червоною стрічкою прокладена тема класичного хард року початку 70-х, навіть звучання гітари та ударних виведені саме в цьому ключі. Їхній саунд мені нагадав Uriah Heep та Deep Purple. Також я зустрів у альбомі теми з раннього Black Sabbath періоду платівки Paranoid. Загалом, усе – крім класичного прогресивного року, однак джерела стверджують, що це ніщо інше як прог. Суперечливо, як на мене! :)

Список треків:

1. Starhammer (12:56)

2. X-3 (Knuckelheads In Space) / The Getaway Special (9:03)

3. The Bomb-Proof Roll And Beyond (for Arnie Hassle) (6:01)

4. Close Your Eyes (3:39)

5. W. B. A. T. (9:43)

6. Gullible's Travails (pt I - IV) (20:42)

Склад гурту:

- Bent Saether / вокал, бас, гітари, клавіші

- Hans Magnus Ryan / вокал, гітари, клавіші

- Kenneth Kapstad / ударні

- Mathias Eick / труба (track 2)

- Hanne Hukkelberg / вокал (tracks 2, 4-6)

- Kaare Vestrheim / клавіші

Характеристики аудіо: mp3 [320 CBR, 41 kHz, stereo]

Ознайомитися: http://www.myspace.com/motorpsychopage

Завантажити:

Невидимі мама і тато пост року: Bark Psychosis та Slint

Перша хвиля пост року – з незрілим, жахливим з технічної точки зору звучанням, незграбна, але ж перша! Якщо Hex вже якось походить на сучасний пост, то Spiderland можна цілковито назвати граджем із елементами пост року. Воно і не дивно: 91-й рік був часом розквіту граджу (в перекладі з англійської grunge: «бридкий», «огидний»). Сам час тоді був такий, а музика – лише його віддзеркалення. Романтичний дух епохи рок-н-ролу тоді вже зійшов нанівець, залишивши після себе СНІД та наркотичну залежність. І ця музика така ж сама, як і час: депресивна і психоделічна. Отже пропоную порівняти американський (Slint «Spiderland») та англійський (Bark Psychosis «Hex») варіанти новоспеченого жанру – пост року.

Slint - Washer

Bark Psychosis - A Street Scene

Додаткова інформація: Spiderland, Hex, читати допис про пост рок

Характеристика аудіо: mp3 [320 kbs 44,1 kHz stereo]

Завантажити: Slint, Bark Psychosis

#4 А що ж пост рок?

Це наймолодший напрям рок музики, який з’явився на початку 90-х років під впливом пануючого тоді панку та гранджу. Проте, на відміну від останніх, пост року притаманна значно більша естетична довершеність. Для цього напряму характерна неквапна плинність і сильно виражена атмосферність. Електрогітара у пост-роковій пісні скоріше за все буде відігравати роль фону, аніж соло інструменту, як у решті рокових пісень, що відрізняються чіткими (важкими чи не дуже) гітарними рифами. Тому попервах про людей, які грали пост рок говорили, що вони використовують рок музичні інструменти не для рокових цілей. Хоча, на мою думку, грати пост рок почали ті, кому набридло гасло «бєрі тапор – рубі хардкор». Порівняно з прогресивним роком, пост рок також є сумішшю музичних стилів. Найяскравіше у ньому виражається відтінок фольклорної музики, особливо скандинавського, та північно острівного. Великий внесок у пост рок зробили гурти з півночі: Ісландії, Ірландії, Шотландії, їхній задумливий і повільний, майже флегматичний темперамент був повністю втілений у музиці.

Якщо із виникненням прогресивного року нічого особливо не зрозуміло, бо він виник сам по собі, а назва – сама по собі, то з пост роком все набагато простіше. Вперше цей термін використав журналіст видання «The Wire» Сімон Рейнолдс у травні 1994-го року в темі номер 123, що стосувалася альбому «Hex» гурту Bark Psychosis. З тих пір цей альбом вважається найпершим пост-роковим альбомом. Найстарішим альбомом, який мені вдалося почути, і який вже мав пост-рокове звучання, був «Spiderland» гурту Slint, який датується 1991 роком. Ці два гурти, власне, і започаткували пост рок як такий. Не дивлячись на те, що «Hex» був справжньою бомбою, а зараз досі говорять, що саме Bark Psychosis дав світу пост рок, тож, не дивлячись на все це – альбом «Hex» став єдиним альбом гурту на той час (через 10 років після нього гурт зібрався знову, і, записавши одну платівку, розпався остаточно)! Очевидячки, хлопці спричинили революцію лише серед людей думаючих, перебірливих і з гарним смаком, а це, погодьтеся, найліпша риса андерграунду. Дійсно, пост рок не є всезагальним явищем. Я, будучи людиною освіченою у сфері рок музики, і маючи усі можливості пошуку в Інтернеті, про пост рок дізнався лише півтора роки тому, при чому не від своїх однолітків, а зовсім випадково.

Отже, Bark Psychosis та Slint швидко виконали своє завдання по зачинанню пост року і так же швидко відійшли у небуття, ставиш, так би мовити, невидимими мамою і татом цього музичного напрямку. Цей інерційний рух був відразу підхоплений і пришвидшений іншими гуртами, що віднайшли натхнення у їхній музиці. Згадавши про Bark Psychosis не можна оминути увагою гурт Talk Talk, який також разом з попереднім представляє в усій красі нам британську школу року. Ця група почала у 80-х роках у жанрі нью-вейв і орієнтувалася на попсове звучання. Однак у тому ж таки плідному 1991 написала перший у світі (хоча про це досі точаться суперечки) альбом, під назвою «Laughing Stock», який був концептуально пост роковим. Проте гурт великою мірою залишився за бортом еволюції напряму «пост», адже невдовзі після виходу альбому він розпався, а сам альбом не набув широкого розголосу. Я прочитав в одному ревью: «Але ж наскільки великий вплив мав цей альбом на пост рок? Здається, що ніхто не взяв жодної ідеї з цієї речі. Якщо ми перенесли б цей альбом з 1991 у, скажімо, 2007 рік, він залишався би таким самим інноваційним, так як майже ніхто не зміг наслідувати приклад їхнього стилю, тож його вплив на пост рок досить не чіткий і опосередкований.»

З рештою, сигнал на страт був даний, і десятки гуртів по всьому світу почали творити пост рок. Першими, хто підхопив нову тему у англійців були, звісно, американці. Гурт Tortoise створився на початку 90-ч у місті Чикаго, а однойменний дебютний альбом випустив у 1994. Хоча він отримав схвальні відгуки від публіки, скоро засновник гурту вийшов з його складу і був замінений на колишнього учасника групи Slint. Новий склад випустив досить непоганий альбом «Millions Now Living Will Never Die» у 1996 році. Невдовзі після цього, гурт записав альбом «TNT» (не плутати з TNT AC/DC 1975 ркоу) Його запис тривав 10 місяців, а результатом цієї роботи були 65 хвилин чистого пост-рокового звучання. Ці два альбоми зробили їх ідолами пост року середини-кінця 90-х. Схожі гурти продовжували американську лінію пост року. Серед них Godspeed You!Black Emporer, Explosions In The Sky, Do Make Say Think.

Окрім американців естафету пост року також прийняли гурти з півночі. Вони безмежно помножили атмосферну складову музичного оформлення цього напряму року. Їхні пісні іноді екстримально амбіентальні, тобто, фону в них більше ніж, власне, музики, мотиви тягучі, дуже змазані і перетікають один в інший, наче мед. В цій музиці сповна відображений неквапний північний темперамент. Пост рок із самого початку виник як атмосферна музика. Ця атмосфернісь припала до душі північанам. З-поміж усіх команд, які грали пост рок за межею полярного кола на землі північного сяйва, варто виокремити шотландський гурт Mogwai та ісландський гурт Sigu Ros.

Невдовзі, вже на початку нашого тисячоліття, під впливом згаданих гуртів, широкий творчий фронт розгорнули численні молоді виконавці, які плідно використали наданий попередниками матеріал у якості підґрунтя для подальших експериментів у напрямку «пост». Хтось із них відійшов від основної риси пост року, плинності і м’якості, і додав важких гітарних рифів, хтось навпаки – нашаровував різні атмосферні мотиви, поки в решті решт не отримав той самий класичний тягучий музичний присмак, хтось додав у свій «пост рок» електроніки. Проте, незважаючи на усе різноманіття дослідів над інструментами та вухами слухачів, усе це пагони одного рост-рокового дерева, яке усе глибше і глибше вкорінюється у сучасну культуру.

Читати далі >>>